exit
search

Вересень

Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції, та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою - за останній тиждень і щовівторка  прохання надіслати листа за адресою media@pravo.org.ua.

Політичний аналіз за 24 вересня  1 жовтня

Політичний аналіз за 17  24 вересня

Політичний аналіз за 10  17 вересня

Політичний аналіз за 3  10 вересня

Політичний аналіз за 24 вересня – 1 жовтня

Юрій Луценко заявив про відсутність результатів у роботі НАБУ

1. Експертна позиція ЦППР

23 вересня в інтерв’ю «ТСН.Тиждень» Генеральний прокурор Юрій Луценко зазначив: «Пообзивати корупціонерами, негідниками, які хочуть зла всій країні, – це дуже легко, але це дорога в нікуди. Це дорога в нікуди, якою, на жаль, наполегливо йде керівництво НАБУ». Після цього він заявив, що в роботі НАБУ немає ніяких результатів. «Їх не існує», – додав Генеральний прокурор.

2. Позиція відповідних органів влади

Контраргументом НАБУ є продемонстровані результати роботи у 2016–2018 роках, а також висновки міжнародних експертів, які говорять про те, що наразі НАБУ є найефективнішим спеціалізованим антикорупційним органом в Україні. Зокрема, за два з половиною роки НАБУ завершило досудове розслідування та направило до суду 155 кримінальних проваджень, значна частина яких стосується саме ТОП-корупціонерів. Станом на 1 жовтня 2018 року в роботі детективів НАБУ перебуває ще 644 кримінальні провадження, за якими вже здійснено 161 повідомлення про підозру.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Ураховуючи проблеми, з якими НАБУ стикається ледве не щодня у своїй діяльності, контраргументи НАБУ виглядають більш ніж переконливими.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Відсутні.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Дійсно, загальна ситуація із забезпеченням невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення корупційних злочинів виглядає не дуже втішно. НАБУ вдається встановлювати лише незначну частину корупційних злочинів, учинених високопосадовцями. Досудове розслідування у таких провадженнях нерідко тривають понад рік. За провадженнями, завершеними НАБУ, ухвалено лише 21 обвинувальний вирок, а осіб, яким призначене «реальне» покарання у виді позбавлення волі, – лише кілька.

Водночас, абсолютна більшість цих проблем обумовлена не діями/бездіяльністю НАБУ, а особливостями отримання тих чи інших доказів (наприклад, часто детективам доводиться звертатися за міжнародною правовою допомогою), недосконалістю кримінального та кримінально-процесуального законодавства (йдеться, зокрема, про т. зв. «Правки Лозового»), свідомим затягуванням та вихолощенням справ у судах, а також постійними міжінституційними конфліктами (НАБУ – спеціальна антикорупційна прокуратура (САП); САП – генеральна прокуратура (ГП); НАБУ – ГП).

Тому для того, щоб боротьба з корупцією найвищого рівня була ефективнішою, слід:

  1. ретельно проаналізувати причин тривалого чи неякісного розслідування окремих злочинів;
  2. внести всі необхідні зміни до кримінального та кримінально-процесуального законодавства;
  3. якомога швидше «запустити» Вищий антикорупційний суд;
  4. налагодити ефективну співпрацю НАБУ та САП;
  5. забезпечити НАБУ та САП потужною науково-експертною підтримкою.

Гарант Конституції України: «Онищенко – злочинець»

1. Експертна позиція ЦППР

30 вересня Президент України Петро Порошенко заявив в інтерв’ю програмі GPS на телеканалі CNN, що Олександр Онищенко є злочинцем. Оскільки на момент здійснення цієї заяви О. Онищенко не був визнаний судом винним у вчиненні жодного злочину, то такими діями Президент України порушив приписи ст. 62 Конституції України, згідно яких особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, під час цієї ж передачі П. Порошенко заявив, що колишня працівниця НАЗК Ганна Соломатіна сказала неправду про те, що у 2017 році представники Адміністрації президента втручалися у роботу НАЗК. Проте правдивість озвучених Г. Соломатіною фактів наразі перевіряється в межах відповідного кримінального провадження. Відтак, надати остаточну оцінку цій інформації як такій, що є правдивою / неправдивою має право виключно суд за результатами розгляду відповідної справи. Висловлювання таких заяв з боку Президента України – грубе порушення вимог Конституції та КПК України в частині здійснення досудового розслідування та правосуддя.

2. Позиція відповідних органів влади

Відсутня.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Відсутня.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Статті 62, 102, 124 Конституції України; статті 17, 30, 38 КПК України.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Президенту України слід було би виступити з публічною заявою, у якій спростувати цю інформацію як таку, що не відповідає дійсності. Натомість, О. Онищенко та Г. Соломатіна мають право звернутися до суду з позовом до П. Порошенка про захист честі та ділової репутації.

Політичний аналіз за 17 – 24 вересня

Голосування Верховної Ради щодо депутатського імунітету

1. Експертна позиція ЦППР

20 вересня Верховна Рада 274 голосами за основу та в цілому ухвалила Постанову про подальшу роботу над законопроектом про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України (№7203/П1).

Фактично, це означає, що Верховна Рада призупинила процедуру внесення змін до статті 80  Конституції України в частині скасування депутатського імунітету.

Оскільки ЦППР має критично негативну позицію щодо саме скасування депутатського імунітету, ми підтримуємо таке голосування Верховної Ради.

2. Позиція відповідних органів влади

Відповідно до постанови, розгляд можливих поправок до проекту Закону №7203 триватиме до 21 листопада.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Скасування депутатської недоторканності може негативно позначитися на розвитку парламентаризму в Україні та відповідно демократії. Існування імунітету депутатів зумовлене потребою захистити парламентарів від безпідставного тиску з боку правоохоронних органів, прокуратури та інших суб’єктів, які можуть намагатися перешкоджати парламентарям реалізовувати їхні повноваження. Фактично цей інститут забезпечує баланс поділу гілок влади та стримує можливі зазіхання виконавчої влади на законодавчу, і є елементом системи стримувань та противаг. Саме тому будь-які зміни ст. 80 Конституції України мають бути аналізовані через призму мети існування цього інституту.

Обидва законопроекти (№ 6773 та № 7203) пропонують повне скасування депутатської недоторканності. Безумовно, існують країни конституційної демократії, в яких необхідність у таких конституційних положеннях (щодо депутатського імунітету) вже вичерпала себе, оскільки практика реалізації Конституції та звичаї забезпечують систему стримувань і противаг.

Проте, як зазначала і Венеційська комісія у своєму Висновку CDL-AD(2015)013 від 19 червня 2015 року, у політичній системі з вразливою демократією, якою є Україна, повне скасування депутатської недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту. Отже, ці законопроекти можуть порушити систему стримувань і противаг державної влади в Україні. До того ж, побоювання щодо послаблення парламентаризму через скасування депутатського імунітету є обґрунтованими, враховуючи загальну тенденцію тяжіння інституту президента в Україні до авторитаризму.

Наголосимо, що положення статті 80 Конституції України дійсно потребують коригування у векторі обмеження депутатського імунітету, але не повного скасування. Занадто широке трактування положень Конституції України фактично створює касту недоторканних осіб і викривляє закладену конституційну ідею. Зокрема, Конституційний Суд неодноразово наголошував, що недоторканність народних депутатів не є особистим привілеєм, індивідуальним правом народного депутата, а має публічно-правовий характер. Це питання ширше розкрито в низці окремих думок суддів Конституційного Суду, зокрема суддів МельникаСаса та Сліденка.

З огляду на це, положення ч. 3 ст. 80 Конституції України може бути викладене у наступній редакції: «Народний депутат не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом без згоди Верховної Ради, за винятком вчинення тяжкого злочину».

Слід наголосити, що однозначне розуміння чинних положень Конституції про депутатський імунітет відсутнє. У Рішенні Конституційного Суду № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року, в якому КСУ тлумачив положення ст. 80 Конституції України, зазначено, що згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана до пред’явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного Кримінально-процесуального кодексу України. Проте в чинному КПК така категорія як «пред’явлення обвинувачення» відсутня. Тому наразі обсяг і зміст категорії «депутатська недоторканність» не є цілком визначеними.

Зміст і обсяг депутатської недоторканності може визначити КСУ через інтерпретацію тексту Конституції. У Конституційному Суді відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 62, ч. 1, 3 ст. 80 Конституції України. Рішення КСУ у цій справі суттєво вплине на розуміння обсягу і змісту депутатського імунітету в Україні.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

ХІІІ Розділ Конституції України, Глава 26 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Центр політико-правових реформ вважає передчасним повне скасування депутатського імунітету в Україні. Це може стати загрозою послаблення парламентаризму та порушення балансу гілок влади в умовах тяжіння інституту президента до авторитаризму та низької конституційної культури. Тому ми вітаємо голосування Парламенту, яким розгляд можливих поправок до проекту Закону № 7203 продовжено до 21 листопада.

Законопроект про кримінальні проступки порушує європейські стандарти та вимоги Конституції

1. Експертна позиція ЦППР

Ухвалення у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України заклало підґрунтя для впровадження подальших змін, зокрема введення інституту кримінальних проступків. Це передбачає розмежування правопорушень залежно від ступеня їхньої тяжкості, обмеження сфери застосування покарань, пов’язаних із позбавленням волі тощо.

На виконання цих завдань спрямований законопроект № 7279-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».

2. Позиція відповідних органів влади

Проект Закону № 7279-д ухвалений у першому читанні 7 червня 2018 року. Профільний парламентський комітет розглянув документ на засіданні 20 вересня і рекомендував його до ухвалення парламентом в цілому.

Це рішення ухвалене без врахування позиції Ради Європи, експерти якої ще не завершили оцінку документа і не підготували свій висновок.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Запровадження інституту кримінальних проступків має на меті, насамперед, створити ефективну систему розслідування правопорушень шляхом запровадження диференційованої процедури залежно від тяжкості злочинів та фактичного розвантаження органів досудового розслідування. Підтримуючи ідею цього проекту, варто звернути увагу на його положення, що несуть серйозні ризики порушення права і свобод людини:

1. Встановлені надзвичайно стислі строки дізнання: 72 години у випадку визнання особою вини, 20 діб – у випадку не визнання вини чи необхідності проведення додаткових слідчий дій. Запропоновані строки дозволять органам дізнання застосовувати незаконні методи впливу на осіб.

2. Суд уповноважується розглядати справи про проступки без проведення судових засідань, за відсутності учасників слухань. Ці новації призведуть до порушення права особи на захист та зловживань з боку органів правопорядку і прокуратури. Навіть у справах про адміністративні правопорушення не передбачений такий порядок розгляду справ за відсутності особи, яка притягується до відповідальності.

3. Запроваджуються нові «докази»: пояснення особи, медичне освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів, які можуть бути відібрані ще до формального початку кримінального провадження без забезпечення жодних гарантій для захисту. Водночас, проект не встановляє порядку проведення таких дій, що створює широке поле для порушень прав особи.

4. Встановлення нових підстав для затримання осіб порушує вимоги Конституції. Зокрема, не відповідає Основному Закону надання органам правопорядку можливості затримувати особу лише на тій підставі, що вона перебуває у стані сп’яніння.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Конституція України, Кримінальний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Проект Закону № 7279-д у нинішній редакції повинен бути відхилений у випадку його винесення на розгляд Верховної Ради. Він потребує значного доопрацювання в частині змін до КПК в напрямку узгодження з вимогами Конституції України та європейськими стандартами.

Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправними оперативно-розшукові дії НАБУ у так званій «бурштиновій справі»

1. Експертна позиція ЦППР

20 вересня Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправними дії Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Генеральної прокуратури України (ГПУ), а також зобов’язав ці органи у подальшому дотримуватися гарантій депутатської недоторканості Борислава Розенблата.

2. Позиція відповідних органів влади

Згідно позиції суду, НАБУ та ГПУ у так званій «бурштиновій справі» безпідставно вчиняли дії щодо здійснення кримінального переслідування Б. Розенблата поза межами відповідного кримінального провадження та без дотримання законодавчих вимог щодо необхідності забезпечення депутатської недоторканності. Тобто, без отримання згоди Парламенту на притягнення Б. Розенблата до кримінальної відповідальності, що, крім іншого, призвело до протиправного втручання в його особисте та сімейне життя.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Розглядаючи позов Б. Розенблата, Окружний адміністративний суд міста Києва вийшов за межі своїх повноважень, оскільки всі питання/проблеми реалізації кримінального провадження (зокрема обумовлені стосунками «державний орган – особа»), мають вирішувати слідчий суддя чи суд в межах відповідного кримінального провадження.

Крім того, у цій справі не було допущено порушення гарантій депутатської недоторканності Б. Розенблата, оскільки останній не був притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований чи затриманий.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Зі змісту ст. 30 КПК України, статей 19 та 170 КАС України випливає, що Окружний адміністративний суд міста Києва повинен був відмовити Б. Розенблату у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 80 Конституції та п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України порушенням депутатської недоторканності є факт притягнення депутата до кримінальної відповідальності, його арешт чи затримання. В аналізованому випадку такі заходи не здійснювалися.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Зазначене рішення має бути оскаржене та скасоване. В іншому випадку це створить прецедент, негативний вплив якого переоцінити неможливо: практично будь-яка дія чи бездіяльність слідчого чи прокурора у провадженнях, відкритих щодо топ-чиновників, буде оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства, що дозволятиме корупціонерам паралізувати будь-який кримінальний процес.

Політичний аналіз за 10 – 17 вересня

Відсутність мовного закону та бездіяльність парламенту

1. Експертна позиція ЦППР

28 лютого Конституційний Суд визнав неконституційним у цілому закон «Про засади державної мовної політики». Це так званий «мовний закон» чи «закон «Ківалова-Колесніченка», ухвалений Верховною Радою ще 3 липня 2012 року.

Відтоді в Україні відсутній закон, який комплексно регулює функціонування української мови як державної та розширює на рівні закону положення статті 10 Конституції України. Тому Верховна Рада мусить ухвалити нове профільне законодавство.

2. Позиція відповідних органів влади

11 вересня спікер парламенту на форумі, організованому Реанімаційним папером реформ, наголосив на необхідності врегулювання питання Верховною Радою. Консолідованої позиції фракцій щодо цього немає.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Питання регулювання державної мови є надважливим для українського суспільства та потребує відповідного законодавства. Зараз в парламенті зареєстровано чотири законопроекти, які мають бути розглянуті. Скидається на те, що найліпші шанси на ухвалення в першому читанні мають проекти законів № 5670 та № 5670-д.

Перший законопроект вже більше року знаходиться в парламенті. Його підписали близько 30 народних депутатів з різних фракцій.

Другий – це доопрацьований комітетом з питань культури і духовності проект, побудований на базі першого. Його підтримав комітет і близько 70 народних депутатів. Проект закону про забезпечення функціонування української мови як державної № 5670-д  спрямований на захист державного статусу української мови як мови громадянства України та утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні. В проекті врегульовані проблемні моменти закону «Ківалова-Колесніченка», забезпечується використання української мови в публічній сфері. На нашу думку, саме цей проект закону потрібно підтримати.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Стаття 10 Конституції України, Рішення Конституційного Суду № 2-р/2018.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Верховній Раді активізувати розгляд мовного законодавства. Необхідно ухвалити в першому читанні проект № 5760-д, підтриманий комітетом, та в межах доопрацювання під час другого читання вирішити всі спірні моменти.

Це питання потребує вирішення ще за цієї сесії парламенту, оскільки наступна сесія збігатиметься з офіційною передвиборчою кампанією президента, що ускладнить процес ухвалення мовного законодавства.

Першому заступнику голови СБУ Павлу Демчині стало відомо про підготовлене йому повідомлення про підозру у незаконному збагаченні

1. Експертна позиція ЦППР

НАБУ проводить досудове розслідування щодо можливого незаконного збагачення першого заступника голови СБУ Павла Демчини (ч. 3 ст. 368-2 КК України). 13 вересня стало відомо, що Демчина обізнаний із підготовленим йому повідомленням про підозру.

Наступного дня НАБУ підтвердило факт складання цього повідомлення і зауважило відсутність його погодження прокурором спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), а також співпадіння у часі між направленням тексту повідомлення про підозру до САП та витоком інформації щодо цього процесуального документа.

2. Позиція відповідних органів влади

Спеціалізована антикорупційна прокуратура вважає, що проект повідомлення про підозру потребує подальшого доопрацювання, і тому прокурор у цьому кримінальному провадженні не погодив його. Щоб переконати громадськість у правомірності та виправданості цього рішення, САП оприлюднила повний текст повідомлення про підозру Демчині, що є безпрецедентним кроком. Також САП спростувала заяви про витік інформації про підготовлене повідомлення саме з цієї установи.

На переконання Демчини, у діях детектива НАБУ, який склав повідомлення про підозру, наявні ознаки кількох злочинів, зокрема, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою. Він направив заяву до Генеральної прокуратури з вимогою розслідувати ці діяння детектива. Відомо, що ці відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що слідчий здійснює повідомлення особи про підозру за погодженням із прокурором. Повідомлення особи про підозру здійснюється, зокрема, за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Втім, лише прокурор як особа, яка має повний доступ до матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, може оцінити сукупність зібраних слідчими доказів на цій стадії та визначити їхню достатність для того, щоб вважати особу підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення. Оскільки громадськість та експерти не мають доступу до цих матеріалів, робити висновки щодо змісту цього повідомлення про підозру, наявності чи відсутності достатніх доказів для цього навряд чи буде об’єктивним.

Оприлюднення повідомлення про підозру першому заступнику голови СБУ, вочевидь, негативно впливає як на досягнення цілей у цьому кримінальному провадженні, так і може негативно відзначитись на взаємодії детективів НАБУ і прокурорів САП.

Повідомлення П. Демчини про нібито вчинення злочинів детективом може свідчити про його бажання перешкодити здійсненню повідомлення його про підозру. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення визначається слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу. Відтак, у разі відсутності обґрунтованих підозр у вчиненні злочину незаконного збагачення першим заступником голови СБУ це мав би визначити слідчий суддя.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Ст. 36, 40, 42, 194, 222, 276-279 Кримінального процесуального кодексу України; ч. 3 ст. 368-2; ч. 1, 2 ст. 372; ч. 1, 2 ст. 383; ч. 1, 2 ст. 387 Кримінального кодексу України.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Детективи НАБУ повинні в якомога коротший термін доопрацювати повідомлення про підозру П. Демчині та направити його на нове погодження прокурору САП, а прокурор – об’єктивно та неупереджено його розглянути. САП має уникати оприлюднення текстів проектів повідомлень про підозру до самого факту повідомлення особі про підозру.

Факт розголошення слідчим, прокурором відомостей про підготовлене Демчині повідомлення про підозру повинен бути об’єктивно та неупереджено вивчений у межах кримінального провадження щодо можливого розголошення даних досудового розслідування.

Детективи НАБУ повідомили про підозру у незаконному збагаченні міністру інфраструктури Володимиру Омеляну

1. Експертна позиція ЦППР

13 вересня детективи Національного антикорупційного бюро під процесуальним керівництвом прокурорів САП повідомили про підозру у незаконному збагаченні та декларуванні недостовірних відомостей міністрові інфраструктури В. Омеляну.

Слідство встановило, що міністр не вказав у своїх щорічних деклараціях деяке майно, що перебувало у нього в користуванні, та здійснені видатки. Крім того, у 2015 р. міністр набув у власність активи, законність підстав отримання яких не підтверджено доказами та вартість яких значно перевищує його законні доходи.

Прокурор САП клопотав про застосування запобіжного заходу до міністра у вигляді застави у розмірі 5 млн грн, але наразі відсутнє клопотання прокурора про відсторонення Омеляна від посади.

2. Позиція відповідних органів влади

Сам міністр підозру вважає необґрунтованою. Одним із аргументів, які навів Омелян, є результати повної перевірки декларацій міністра за 2015-2017 рр. У них ознаки незаконного збагачення або декларування недостовірних відомостей, на думку уповноважених осіб НАЗК, були відсутні.

Проте ані у судовому засіданні з обрання запобіжного заходу для міністра, ані під час прес-конференції Омелян не навів суттєвих аргументів про достатні доходи для набуття зазначених активів у власність та відсутність підстав для декларування активів у користуванні.

Суддя обрала запобіжним заходом міністру особисту поруку, поручителями виступили міністр молоді та спорту України І. Жданов та народний депутат від фракції «Народний фронт» Федір Бендюженко.

Варто зауважити, що сам Омелян у квітні 2017 р. виступив одним із поручителів під час обрання запобіжного заходу колишньому народному депутату Миколі Мартиненку, якого звинувачують у вчиненні особливо тяжкого злочину і обвинувальний акт щодо якого вже направлений до суду.

Слідчий суддя Ганна Сергієнко також може бути фігурантом кримінального провадження щодо декларування недостовірних відомостей. Як зазначається у висновку НАЗК, який був спрямований до Національного антикорупційного бюро, у діях судді наявні ознаки кримінального правопорушення – декларування недостовірних відомостей. Щоправда, сама суддя вважає це рішення агентства тиском на неї та втручанням у діяльність судді, пов’язуючи його із тим, що саме Сергієнко наприкінці 2018 р. як слідчий суддя розглянула і задовольнила клопотання детективів на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні щодо можливого декларування недостовірних відомостей членом НАЗК, екс-головою агентства Н. Корчак.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Кримінальний процесуальний закон визначає, що особа повідомляється про підозру, зокрема, у випадку наявності достатніх доказів для підозри цієї особи у вчиненні кримінального правопорушення. Таке рішення приймається слідчим органу досудового розслідування та погоджується прокурором.

Оскільки громадськість та експертне середовище не мають доступу до усіх матеріалів цього кримінального провадження та зібраних доказів, певні попередні висновки можливо зробити лише з інформації, озвученої прокурором під час судового засідання. Серед іншого, підозра ґрунтується на відомостях про доходи та витрати міністра, зафіксоване користування незадекларованим майном, інформацією, яка містилась у його переписках із третіми особами тощо.

КПК передбачає, що при обранні запобіжного заходу, серед іншого, мають враховуватися обставини щодо вагомості доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкості покарання, яке загрожує особі у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він підозрюється; репутації підозрюваного. Слідчий суддя визнав повідомлення про підозру обґрунтованим, але вирішив застосувати м’якший запобіжний захід порівняно із тим, про який клопотав прокурор.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Ст. 36, 40, 42, 176-178, 180, 194, 276-279 КПК; ч. 5 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції»; ч. 3 ст. 368-2 КК.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо міністра інфраструктури Володимира Омеляна має бути проведене відповідно до приписів кримінального процесуального законодавства із дотриманням розумних строків. У разі достатності зібраних доказів, досудове розслідування має завершитися формуванням обвинувального акту щодо міністра та його скеруванням до суду.

Відповідно до Закону «Про запобігання корупції», особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді. Порядок, у якому здійснюється відсторонення, визначений у КПК. Незаконне збагачення є злочином у сфері службової діяльності. Таким чином, міністр підлягає відстороненню від своєї посади.

Політичний аналіз за 3 – 10 вересня

Пропозиції конституційних змін Президента

1. Експертна позиція ЦППР

4 вересня було оприлюднено текст Проекту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору) № 9037.

Проект зареєстрував Президент. У пояснювальній записці до документа наголошується, що закріплення «правової визначеності курсу України на членство в ЄС і НАТО мобілізуватиме українське суспільство і українську владу та сприятиме реформам, спрямованим на досягнення критеріїв повноправного членства в ЄС і НАТО».

На жаль, мобілізація суспільства, про яку неодноразово наголошувалося, ускладнюється відсутністю обговорень конституційних змін з експертною громадськістю та широкого громадського обговорення. Ці зміни не були предметом розгляду Конституційної комісії.

2. Позиція відповідних органів влади

На думку суб’єкта законодавчої ініціативи, переважна більшість українського суспільства підтримує курс на повноправне членство України в ЄС та НАТО, усвідомлюючи, що це є ключовою гарантією розбудови демократичної правової держави та забезпечення її безпеки.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Повністю підтримуючи європейський та північноатлантичний вектори руху України, звертаємо увагу, що євроінтеграція та внесення змін до Конституції України є абсолютно різними процесами. Вкотре наголошуємо на необхідності широкого громадського обговорення конституційних змін до їхнього ухвалення Парламентом. Такий процес необхідний для підвищення легітимності Конституції України.

Окремо звертаємо увагу, що до президентських виборів березня 2019 року Парламент не встигне проголосувати зміни до Конституції. Конституційна процедура внесення змін до цих розділів Конституції (передбачена в ХІІІ Розділі Конституції України) передбачає голосування Парламентом на двох чергових сесіях (226 та 300 голосів від конституційного складу відповідно) та наявність висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Додатково зазначимо, що внесення змін до ІV, V, VI Розділів Конституції не повинне обмежуватися закріпленням євроінтеграційних чи північноатлантичних намірів, а має відбуватися в межах комплексної конституційної реформи «владного трикутника» (Парламент, Президент, Уряд).

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

ХІІІ Розділ Конституції України.

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Усім суб’єктам законодавчої ініціативи внесення змін до Конституції України – до реєстрації проектів таких змін проводити їхнє обговорення з громадянським суспільством.

Порядок нарахування та справляння адмінзборів має бути врегульований законом

1. Експертна позиція ЦППР

В Україні відсутній системний нормативно-правовий акт, який би врегульовував питання оплати адміністративних послуг. Тому громадянам важко орієнтуватися у порядку та розмірах оплати, що нерідко призводить до сплати необов’язкових платежів.

В одних випадках плата за адміністративні послуги визначається у законах або актах аналогічного рівня (яких налічується більше сотні, і вони по-різному називають такі платежі та визначають спосіб їхнього обрахунку – в неоподатковуваних мінімумах, у мінімальних заробітних платах, у відсотках або в абсолютних одиницях), в інших – закріплюються на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Численні «платні послуги», у тому числі такі, що фактично дублюють або створюють додаткові платежі за адміністративні послуги, визначені окремою групою актів Кабінету Міністрів України про затвердження т. зв. «переліків платних послуг» (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1098). Наразі таких «переліків платних послуг» понад 20, і вони затверджують понад 200 «платних послуг». У законодавстві загалом відсутні критерії платності та безоплатності щодо усіх адміністративних послуг. Єдиний порядок нарахування, встановлення та справляння адміністративних зборів теж відсутній.

Таким чином, через невпорядкованість нормативної бази – закріплення норм щодо оплати послуг у численних нормативно-правових актах різного рівня – зі споживачів кошти можуть стягуватися без належних підстав і в необґрунтованих розмірах. За відсутності єдиного переліку усіх базових адмінпослуг з розмірами плати за їхнє надання у єдиному законі – громадяни не знають чітко, скільки їм потрібно заплатити за певну адміністративну послугу. Адже порядок визначення цієї плати є недостатньо прозорим.

Відповідно до Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки, затвердженої Кабінетом Міністрів 24 червня 2016 року, необхідно врегулювати на законодавчому рівні питання оплати адміністративних послуг.

2. Позиція відповідних органів влади

ЦППР розробив проекти Концепції реформування системи оплати адміністративних послуг та Закону України «Про адміністративний збір». Оскільки Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі – МЕРТ) відповідальне за формування державної політики у сфері надання адміністративних послуг, ЦППР направив листом документи до цього Міністерства для ознайомлення. МЕРТ вивчив їх та направив листа-відповідь ЦППР. У цьому листі Міністерство зазначило, що не підтримує прийняття розроблених проектів Концепції та Закону України «Про адміністративний збір» з таких причин:

  • перелік адмінпослуг у законопроекті не є вичерпним і ним не охоплено низку популярних послуг;
  • платність або безоплатність кожної адмінпослуги, а також розмір плати за її надання має визначатись окремим законом, що регулює таку послугу;
  • законодавством більше не вимагається затверджувати вичерпний перелік усіх адмінпослуг з розмірами плати за їхнє надання;
  • для того, щоб визначити собівартість адмінпослуг – можна використовувати Методику, яку затвердив Урядом у 2010 році;
  • згідно законопроекту різними органами місцевого самоврядування будуть встановлюватися різні розміри плати за надання однакової послуги;
  • якщо Уряд встановлюватиме розміри зборів за адмінпослуги органів місцевого самоврядування – це буде порушення їхніх конституційних гарантій та правових засад діяльності.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

ЦППР не погоджується з цими аргументами МЕРТ з таких причин:

  • вичерпність переліку усіх без винятку адмінпослуг у єдиному законі не матиме сенсу, адже низка таких послуг є затребуваною лише серед окремих груп громадян. Окрім того, періодично виникають нові адміністративні послуги, тому наш законопроект не ставить за мету визначити перелік усіх адмінпослуг;
  • законопроект містить додаток, яким пропонується визначити перелік найпопулярніших (базових) адмінпослуг серед громадян та розміри адмінзборів за їхнє надання у найпоширеніших сферах суспільного життя (за нашими експертними оцінками). Це сприятиме зручності та прозорості цієї сфери для громадян;
  • Закон України «Про адміністративні послуги» не вимагає визначати розмір плати за їхнє за надання окремими законами, що їх регулюють. У ньому є норми (наприклад, ч. 3 ст. 11), що свідчать на користь необхідності прийняття єдиного закону про адміністративний збір;
  • Методика визначення собівартості платних адміністративних послуг є підзаконним актом. Закон України «Про адміністративні послуги» вимагає, щоб цей процес був врегульований на рівні закону, що надасть необхідної прозорості та стабільності;
  • законопроект передбачає, що Парламент України встановлюватиме допустимі максимальні та мінімальні межі розмірів адмінзборів за муніципальні послуги. Це запобігатиме встановленню місцевим самоврядуванням кардинально різних та несправедливих платежів за свої послуги, але дасть необхідний рівень свободи місцевому самоврядуванню. При цьому встановлення верхньої межі плати убезпечить громадян і суб’єкти господарювання від свавілля у цій сфері;
  • законопроект ЦППР не передбачає повноважень Уряду щодо встановлення розмірів адмінзборів за адмінпослуги місцевого самоврядування. Текст законопроекту не суперечить Конституції України.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Стратегія реформування державного управління України на 2016-2020 роки, затверджена Кабінетом Міністрів 24 червня 2016 року; Закон України «Про адміністративні послуги» (ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 11).

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Уряд має затвердити Концепцію реформування системи оплати адміністративних послуг. Надалі Верховна Рада повинна прийняти Закон України «Про адміністративний збір». Це вимагається чинним законодавством. Без прийняття цих актів, українці й надалі потерпатимуть від несправедливих та/або незаконних платежів у сфері надання адміністративних послуг. МЕРТ має переглянути свою позицію та висловити готовність виконати свої обов’язки у цій сфері. В свою чергу, ЦППР готовий до діалогу з МЕРТ та спільної роботи.

Президент вніс проект Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якого можуть заблокувати кримінальні розслідування

1. Експертна позиція ЦППР

Зміни до Конституції Україні щодо реформування правосуддя від 2 червня 2016 року закріпили нові засади діяльності адвокатури та адвокатську «монополію» на захист від кримінального обвинувачення та на представництво осіб у судах. Для реалізації цих конституційних положень, а також вирішення інших проблем адвокатури, зокрема її надмірної централізації, підготовлений новий проект Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 9055.

2. Позиція відповідних органів влади

Проект Закону внесений Президентом України 6 вересня і визначений ним як невідкладний. За твердженням ініціаторів, документ розроблявся у співпраці з експертами Ради Європи та затверджений Радою судової реформи. Разом з тим, Національна асоціація адвокатів України та Рада адвокатів України виступили із заявами про невідповідність проекту міжнародним стандартам та принципам юридичної професії, а його розробка проекту відбувалась без їхнього належного представництва.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Особливої уваги потребують нові положення, які стосуються прав адвоката у межах кримінального провадження. Позитивним є законодавче закріплення права захисника будь-якими технічними засобами, не забороненими законом, а також можливість мати безперешкодний доступ до своїх клієнтів у приміщенні судів, органів прокуратури, інших органів правопорядку.

Водночас у законопроекті є низка положень, які несуть небезпеку блокування кримінальних розслідувань.

1. Запровадження принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами (ст. 22-1 КПК). Це положення може створити додаткові можливості для порушень прав сторони захисту. Активний захист обвинуваченого може бути визнаний судом зловживанням і матиме негативні наслідки для захисника та його клієнта. Будь-яка дія у межах закону потенційно може бути розглянута судом як зловживання процесуальними правами.

2. Надання адвокатам права самостійно допитувати свідків (ст. 224 КПК). Запропонована активна участь захисника під час допиту може призвести до суттєвого затягування розслідування. Крім того, надання цього права захисту немає процесуального значення, оскільки суд під час слухання повинен буде повторно усно заслуховувати всіх учасників провадження.

3. Надання стороні захисту права ініціювати проведення обшуку (ст. 234 КПК). Обшук є слідчою дією, яка найбільше обмежує права і свободи особи. Саме тому ініціювання цього питання належить до виключних повноважень органів розслідування і прокуратури. Розширення кола таких осіб неодмінно призведе до збільшення кількості безпідставних обшуків і ще більшого обмеження прав людини.

4. Віднесення до підслідності ДБР злочинів, вчинених адвокатами (ст. 216 КПК). Ці пропозиції не враховують особливості компетенції Бюро, яке уповноважене розслідувати злочини, вчинені лише представниками влади. А адвокати є представниками самоврядної професії.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Зміни до Кримінального процесуального кодексу, запропоновані проектом Закону № 9055, потребують перегляду на предмет їхньої відповідності європейським стандартам. Вони повинні бути обов’язково змінені перед другим читанням проекту в парламенті.