Я хочу звернутися до Європейського суду з прав людини

1. Коли можна звернутися до Європейського суду з прав людини?

2. Що саме може бути оскаржено до Суду?

3. Що таке Європейська конвенція про захист прав людини і які права та свободи вона гарантує?

4. Що означає вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту?

5. Який строк звернення до Суду?

6. Яка компетенція Суду?

7. Як працює Суд?

8. Хто може звернутися до Суду?

9. Чи потрібно мати представника?

10. Як реалізувати своє право на звернення?

11. Як правильно оформити звернення?

12. Як одержати тимчасовий захист?

13. Як захистити особисті дані, звертаючись до Суду?

14. Коли заява вважається поданою?

15. Як швидко Ви отримаєте відповідь Суду?

16. Які заяви є неприйнятними?

17. Яка процедура розгляду Судом справи по суті?

18. Яким може бути рішення Суду по суті справи?

19. Чи можна оскаржити рішення Суду?

20. Коли рішення Суду підлягає виконанню?

21. Як виконують рішення?

22. Хто контролює виконання рішень Суду?

 

1. Коли можна звернутися до Європейського суду з прав людини?

Конституція України гарантує кожному право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ч. 4 ст. 55).

Однією з найефективніших міжнародних судових установ, до яких мають право звертатися громадяни України, є Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого визнана нашою державою.

Мабуть, багато хто знає про цю установу, але коли і як можна звернутися до Європейського суду з прав людини, –  відомо далеко не всім. Недостатність інформації часто приводить до того, що ми переоцінюємо можливості цього суду, помилково вважаючи, що подати скаргу до нього можна у будь-якому випадку, коли ми вважаємо, що наші права порушено.

Звернутися до Європейського суду з прав людини (далі – Суд) можна лише за таких умов:

  1. Ви маєте намір оскаржити поведінку держави (в особі її органів), яка порушила Ваше право чи свободу або не забезпечила їх захисту;
  2. йдеться про порушення права чи свободи, що гарантується Європейською конвенцією з прав людини;
  3. Ви вичерпали усі доступні Вам ефективні національні засоби юридичного захисту,
  4. Ви не пропустили строку звернення до Суду;
  5. Ваша справа ще не розглядалася Судом (крім випадків, якщо з’явилися нові факти у справі), а також не була подана на розгляд іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, ж з’явилисянові факти у справі.

При зверненні до Суду важливо враховувати умови прийнятності, адже як свідчить практика понад 90% звернень, які надходять до суду відхиляються з підстав неприйнятності через недотримання умов звернення. Докладніше про умови прийнятності див. у питанні „Які заяви є неприйнятними?”.

 

2. Що саме може бути оскаржено до Суду?

У Європейському суді з прав людини (далі – Суд) можна оскаржити лише поведінку (рішення, дії, бездіяльність) держави в особі її органів, установ, організацій, посадових осіб чи інших владних суб’єктів. Європейський суд з прав людини до поведінки держави прирівнює і діяльність органів місцевого самоврядування. Ви можете оскаржити рішення, дії або бездіяльність держави в особі як одного, так і кількох вказаних суб’єктів (наприклад, Ви одночасно можете подати скаргу і на дії органу виконавчої влади щодо порушення Ваших прав, і на діяльність суду, в результаті якої Ви не одержали належного захисту).

Зверніть увагу: Європейський суд з прав людини розглядає заяви щодо порушень лише тих прав та свобод, що гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини.

Відповідачем у Суді завжди є уряд держави, проти якої подається заява. Україну як відповідача у Європейському суді з прав людини представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

Слід мати на увазі, що розгляд скарг на дії приватних осіб або держав, які не є учасницями Європейської конвенції про захист прав людини, не належить до компетенції Суду. Наприклад, якщо Ваш спір виник щодо невиплати заробітної плати на приватному підприємстві, з приводу меж земельної ділянки з Вашим сусідом, або щодо розподілу спадщини, – до Європейського суду з прав людини звертатися немає сенсу. Лише, якщо при розгляді цих чи інших питань національні (тобто українські) органи, зокрема суди, порушили Ваше право на справедливий судовий розгляд або інше право, що гарантоване Європейською конвенцією про захист прав людини, тоді Ви маєте можливість звернутися до Суду. При цьому порушенням може бути визнано також незабезпечення державою ефективного захисту Ваших прав, що гарантуються зазначеною Конвенцією.

 

3. Що таке Європейська конвенція про захист прав людини і які права та свободи вона гарантує?

Як вже зазначалося, Європейський суд з прав людини розглядає лише скарги щодо порушень прав та свобод, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини (повна назва – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод). Конвенція була схвалена у 1950 р. Комітетом міністрів Ради Європи, а у 1953 р., після того як її ратифікували вісім держав, Конвенція набрала чинності. Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 р., а набрала чинності Конвенція для України з 11 вересня 1997 р.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з преамбули та 59 статей. Крім того, основний текст Конвенції доповнюють протоколи, які поступово розширюють перелік прав та свобод або вносять зміни до Конвенції. 

Особливістю Конвенції є те, що вона забезпечує права і основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву та ефективну систему їх захисту на наднаціональному (міжнародному) рівні. Так, приєднавшись до Конвенції наша держава зробила її положення частиною національного законодавства і взяла на себе зобов’язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи. Якщо ж Ви вважаєте, що Україна порушила свої зобов’язання, Ви маєте право після вичерпання національних засобів юридичного захисту оскаржити такі дії або бездіяльність до міжнародної судової установи – Європейського суду з прав людини, який здійснює контроль за виконанням Україною взятих за Конвенцією зобов’язань.

Конвенція та протоколи до неї гарантують такі права і свободи:

право на життя (стаття 2 Конвенції) – передбачає захист кожної людини від умисного позбавлено життя. Захист цього права не поширюється на випадки коли це було необхідним заходом для:

  • порятунку іншої особи щодо якої, особа, яку позбавили життя здійснювала незаконне насильство;
  • здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
  • для придушення заворушення або повстання при вчиненні правомірних дій;

право на свободу та особисту недоторканність (стаття 5 Конвенції) – означає, що жодна людина не може бути позбавлена свободи, за винятком таких випадків і в порядку, передбаченому законом:

  • законне ув'язнення особи після засудження її судом;
  • законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
  • законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
  • затримання неповнолітньої особи на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітньої особи з метою допровадження її до компетентного органу;
  • законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
  • законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожна заарештована особа повинна бути негайно повідомлена про підстави арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти неї, а також може ініціювати перед судом питання про законність позбавлення свободи, яке має бути без зволікання розглянуте судом. Якщо позбавлення свободи є незаконним, суд повинен звільнити особу;

право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції), яке включає:

  • право на доступ до суду у справах про права і обов’язки цивільного характеру, а також справах про кримінальне обвинувачення;
  • право на безсторонній та незалежний суд;
  • право на суд, встановлений законом;
  • право на досудове слідство та судовий розгляд протягом розумного строку;
  • право на справедливий і публічний судовий розгляд;
  • право на допит свідків в кримінальному провадженні;
  • право на обґрунтованість судових рішень;
  • презумпцію невинуватості кожного, доки вину у вчиненні кримінального правопорушення не буде встановлено судом;
  • право на захист у кримінальному провадженні, право на вільний вибір захисника, а також право на безоплатну допомогу захисника, якщо в особи бракує коштів;
  • право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою мовою про характер і причини обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення;
  • право на безоплатну допомогу перекладача, якщо обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення не розуміє мови провадження;
  • право на виконання судового рішення протягом розумного строку;

право не бути притягненим до суду або покараним двічі у справі про кримінальне правопорушення (стаття 4 Протоколу №7 до Конвенції) – означає, що ніхто не може бути засуджений або покараний за вчинення одного й того самого кримінального правопорушення вдруге, якщо остаточним рішенням суду, ухваленим відповідно до закону, особу було вже виправдано або засуджено за вчинення цього самого злочину. Не є порушенням цього права повторне притягнення особи до суду у тій самій справі у разі виявлення нових обставин або виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду цієї справи;

право на оскарження у справі про кримінальне правопорушення (стаття 2 Протоколу №7 до Конвенції) – означає, що кожен, кого суд за результатами розгляду справи визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції цього вироку, за винятком установлених законом випадків для незначних правопорушень або коли відповідну особу засудив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку;

право на відшкодування у разі судової помилки у справі про кримінальне правопорушення (стаття 3 Протоколу №7 до Конвенції) – означає, що особа, яка зазнала покарання має право на відшкодування шкоди у випадках, коли остаточним судовим рішенням її було визнано винною у вчиненні злочину, але згодом на підставі певної нововиявленої обставини було помилувано або рішення було скасовано, якщо тільки не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена повністю або частково з вини цієї особи;

право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) – означає, що ніхто не може втручатися у приватне або сімейне життя людини, порушувати право на недоторканність житла та кореспонденції, крім випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;

право на шлюб та рівноправність кожного з подружжя (стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу №7 до Конвенції) –означає, що кожний чоловік та кожна жінка, які досягли встановленого національним законом шлюбного віку, можуть одружуватися та створювати сім’ю, а також користуватися рівними правами та обов’язками цивільного характеру, пов’язаними зі вступом, перебуванням у шлюбі та його розірванням. Крім того, це право охоплює рівність прав кожного з подружжя щодо виховання спільних дітей, окрім випадків, коли уповноважений орган держави встановлює певні обмеження у реалізації цього права з метою захисту інтересів дитини;

право на свободу думки, совісті і віросповідання (стаття 9 Конвенції) – полягає, зокрема, у тому, що кожен може сповідувати свою релігію, виконувати ритуальні обряди як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно, а також змінювати свої релігійні погляди чи переконання у будь-який час. Це право може мати встановлені законом і необхідні у демократичному суспільстві обмеження в інтересах громадської безпеки, охорони публічного порядку, здоров’я, моралі або захисту прав та свобод інших осіб;

право на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції),– зокрема, включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів держави і незалежно від кордонів. Це право може бути обмежено лише у випадках, встановлених законом та необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду;

право на свободу зібрань та об’єднань (стаття 11 Конвенції) – передбачає право на мирні зібрання і свободу об‘єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Законом можуть бути встановлені обмеження на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави;

право на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13 Конвенції) означає, що кожна особа, чиї права або свободи, гарантовані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідним національним органом може бути як адміністративний орган чи його посадова особа, так і суд;

право на захист власності (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) – означає, що кожна людина або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення власності може допускатися лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Держава може здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів;

право на освіту (стаття 2 Першого протоколу до Конвенції) – означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту; держава поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних та світоглядних переконань;

право на вільні вибори (стаття 3 Першого протоколу до Конвенції) – означає, що громадяни кожної з держав-членів Конвенції мають право на вільні вибори зрозумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу;

свободу пересування (стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції) – передбачає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров‘я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Крім цього, Конвенція та протоколи до неї забороняють:

катування і нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання (стаття 3 Конвенції)– з цієї заборони випливають зокрема такі права: на належне поводження з боку представників держави, на ефективне розслідування випадків катування, на належні умови тримання під вартою, на забезпечення своєчасної та відповідної медичної допомоги тим, хто перебуває під вартою;

застосування покарання без закону (стаття 7 Конвенції) – означає, що особа не може бути визнана винною за вчинення будь-якого кримінального правопорушення на підставі дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення відповідно до національного закону або міжнародного права. Крім того, не може бути призначене більш суворе покарання за кримінальне правопорушення ніж те, що підлягало застосуванню на час його вчинення;

використання рабства і примусової праці (стаття 4 Конвенції) – означає, що ніхто не може триматися у рабстві чи підневільному стані або бути змушений виконувати примусову працю. Однак поняттям „примусова праця” не охоплюється робота, виконання якої вимагається під час тримання в умовах законного позбавлення свободи або під час умовного звільнення; при відбуванні військової бо альтернативної служби; служби, яка вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства; будь-яка робота чи служба, яка є частиною звичайних громадянських обов'язків;

дискримінацію особи (стаття 14 Конвенції, Протокол №12 до Конвенції) – означає, що кожен має право користуватися гарантованими правами та свободами без зазнання будь-яких проявів дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою;

застосування ув‘язнення за борг (стаття 1 Протоколу №4 до Конвенції) – означає, що нікого не може бути позбавлено волі лише на підставі неспроможності виконати своє зобов‘язання за договором;

вислання громадян (стаття 3 Протоколу №4 до Конвенції)– ця заборона передбачає, що нікого не може бути висланоз території держави, громадянином якої він є. Також нікого не може бути позбавлено права в‘їзду на територію держави, громадянином якої він є;

колективне вислання іноземців (стаття 4 Протоколу №4). Що ж до індивідуального вислання іноземця, який законно проживає на території держави, то це може бути зроблено лише на виконання рішення, ухваленого згідно з законом. Але й у такому випадку іноземець повинен мати можливість наведення доводів проти свого вислання, перегляду його справи, представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою, призначеною таким органом. Іноземець може бути висланий ще до того, як він реалізував ці права, коли таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або ґрунтується на міркуваннях національної безпеки (стаття 1 Протоколу №7 до Конвенції);

смертну кару або страту (Протокол №6 до Конвенції, який стосується скасування смертної кари), що означає беззастережне скасування смертної кари та відмову від застосування такого покарання або страти.

При зверненні до Суду важливо пам’ятати, що до його компетенції відноситься розгляд та вирішення справ щодо порушень прав і свобод, що сталися або тривали після набрання чинності Конвенцією чи відповідним протоколом для держави-учасниці.

Таким чином, Ви можете звертатися до Суду з оскарженням лише тих порушень державою Україна прав та свобод, гарантованих Конвенцією, які відбулися після 11 вересня 1997 р. (дати набрання чинності Конвенцією для України) або дати набрання чинності для України відповідним протоколом.

 

4. Що означає вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту?

Як правило, Ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини, якщо для захисту своїх прав Ви вичерпали усі ефективні національні засоби юридичного захисту.

Під ефективними національними засобами юридичного захисту слід розуміти визначені законодавством, доступні та результативні процедури, які можуть забезпечити припинення порушень або відшкодування шкоди.

В Україні для оскарження рішень, дій, бездіяльності органів влади можна спочатку звернутися до адміністративного органу вищого рівня (оскарження в адміністративному порядку) або до прокуратури, але це не є обов’язковою передумовою для звернення до національного суду за захистом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, не вважаються засобами юридичного захисту, які необхідно обов’язково використати перед зверненням до Суду, несудові процедури, звернення до парламенту, президента, уряду, міністрів, прокуратури або уповноваженого з прав людини. Наприклад, якщо оскаржуєте рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, Ви не зобов’язані спочатку звертатися до прокуратури зі скаргою, оскільки прокуратура не має повноважень щодо остаточного вирішення цього питання, а лише може вказати відповідному органу на допущене ним порушення законодавства при прийнятті рішення. Тому національні засоби юридичного захисту будуть вичерпані, навіть якщо Ви не застосовували оскарження в адміністративному порядку чи до прокуратури, але пройшли усі доступні судові інстанції, однак захисту своїх, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини, прав чи свобод так і не отримали.

За загальним правилом, свідченням того, що Ви використали усі наявні засоби національного захисту, є оскарження Вами судового рішення до суду касаційної інстанції та одержання рішення цього суду (зокрема, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ – щодо кримінальних та цивільних справ, Вищого адміністративного суду України – щодо  адміністративних справ, та Вищого господарського суду України– в господарських справах). Щодо категорій справ, у яких судові рішення відповідно до вимог процесуального закону не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню, про використання усіх можливих засобів національного захисту буде свідчити рішення суду останньої інстанції у конкретній справі.

Важливо також знати, що коли національні засоби юридичного захисту відсутні або є неефективними, тобто не спроможні забезпечити остаточного захисту порушених прав, Ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини не застосовуючи їх. Так, немає сенсу звертатися до національного суду, якщо Ваше право, гарантоване Конвенцією, порушується внаслідок дії закону, який Ви не маєте права оскаржувати до суду. Також можна звернутися до Європейського суду з прав людини у разі тривалого зволікання з вирішенням Вашої справи у національних судах, не чекаючи їхнього рішення. Наприклад, якщо Ви подали касаційну скаргу, але суд касаційної інстанції порушив розумні строки її розгляду, або у Вас є обґрунтовані підстави вважати, що скаргу не буде розглянуто своєчасно, не потрібно чекати роками, доки суд розгляне Вашу справу.

 

При використанні засобів національного захисту важливо також дотримуватися національних процедурних правил, зокрема, передбачених законом строків. Наприклад, якщо Ви подали до національного суду позов, але без поважних причин пропустили строк, встановлений законом для звернення до суду за захистом Ваших прав, і суд на цій підставі відхилив позов, то Ви не можете звертатися до Європейського суду з прав людини у такій справі і посилатися на порушення державою права на справедливий суд. Адже у таких випадках немає вини держави у незнанні Вами законів або свідомому пропущенні строків звернення до суду.

 

5. Який строк звернення до Суду?

За загальним правилом звернутися до Європейського суду з прав людини можна протягом шести місяців з дня ухвалення остаточного рішення національного суду, яке не підлягає оскарженню. Тобто, зазвичай перебіг строку розпочинається з наступного дня після ухвалення рішення відповідним вищим спеціалізованим судом за наслідками касаційного перегляду Вашої справи. А якщо рішення у Вашій справі не може бути оскаржене у касаційному порядку, – з дня ухвалення рішення судом останньої інстанції.

Якщо Ви не були присутні під час проголошення остаточного судового рішення чи не знали про його ухвалення, або не мали можливості з ним ознайомитися одразу після його проголошення, то перебіг шестимісячного строку починається з моменту, коли Вам або Вашому представнику фактично стало відомо про це рішення або Ви чи Ваш представник отримали можливість ознайомитись з ним. Наприклад, якщо суд через складність справи відклав складання рішення у повному обсязі на певний строк, то рішення стає остаточним з дня, коли у Вас з‘явилася реальна можливість ознайомитися з ним у повному обсязі.

Зверніть увагу, що якщо Ваші права порушуються тривалим невиконанням судового рішення, або порушено розумні строки розгляду Вашої справи, Ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини у будь-який час до вирішення Вашого питання або протягом шести місяців після цього.

 

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, у разі відсутності національних засобів юридичного захисту шестимісячний строк починається з дати події, яка є предметом оскарження. Проте у справах, в яких особа спочатку використала національний засіб юридичного захисту і лише пізніше дізналася або мала би дізнатись про обставини, за яких цей засіб був неефективним, шестимісячний строк може обчислюватись з часу, коли особа дізналася або мала би дізнатися про такі обставини.

 

6. Яка компетенція Суду?

Європейський суд з прав людини – це міжнародний суд, створений з метою контролю за дотриманням країнами-членами Ради Європи їхніх зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Кожна держава, що підписала Конвенцію, визнає юрисдикцію Суду. Його остаточні рішення є обов’язковими для виконання. Крім того, обов’язковими для національних судів та правоохоронних органів є також тлумачення норм Конвенції, які дає Суд.

Європейський суд з прав людини знаходиться у м. Страсбург (Франція). Офіційними мовами Суду є англійська та французька.

Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції i протоколів до неї. Суд розглядає індивідуальні звернення, а також наділений повноваженнями щодо надання консультативних висновків щодо тлумачення Конвенції та протоколів до неї.

Розглядаючи справи про порушення державою-учасницею Конвенції взятих зобов’язань, Європейський суд з прав людини не є вищою інстанцією відносно національних судів і не перевіряє законність їхніх рішень. Він не може скасовувати чи змінювати рішення національних судів.

Під час розгляду індивідуальних заяв Суд вирішує питання про те, чи справді держава в особі її органів влади або посадових осіб допустила порушення взятих на себе зобов’язань в межах Конвенції та протоколів до неї .

За умови визнання факту порушення Суд застосовує до держави відповідні санкції. 

 

7. Як працює Суд?

Організаційна структура та порядок роботи Європейського суду з прав людини регулюються положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з урахуванням змін, внесених протоколами) і Регламентом Суду.

Зокрема, склад Суду становлять судді, які обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи від кожної держави-учасниці (по одному судді). При цьому, незалежно від того, громадянином якої держави є суддя, він засідає у Суді не як представник власної держави, а як безсторонній та неупереджений член міжнародної судової установи. У випадках відсутності національного судді для слухання конкретної справи держава-учасниця Конвенції призначає іншу особу, яка засідає як суддя (суддя ad hoc).

У складі Європейського суду з прав людини є Секретаріат – апарат висококваліфікованих службовців, який допомагає в роботі суддям, комітетам та палатам. Саме Секретаріат попередньо опрацьовує кореспонденцію, що надходить до Суду.

Провадження у справах зазвичай відбувається у письмовій формі, публічні слухання є винятком, тому їхати до Страсбурга найчастіше не виникає потреби.

 

8. Хто може звернутися до Суду?

До Європейського суду з прав людини може звернутися кожен, хто вважає, що державою було порушено його права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та/або протоколами до неї.

Конвенція передбачає два типи звернень до Суду: міждержавні заяви (заява однієї держави-учасниці про порушення прав людини іншою державою-учасницею Конвенції) та індивідуальні заяви, які можуть подаватися будь-якою особою, групами осіб (якщо порушення їхніх прав допущені на підставі ідентичних фактів), юридичними особами або неурядовими організаціями, які вважають, що їхні права чи свободи, гарантовані Конвенцією, було порушено державою. На практиці більшість заяв про порушення, які надходять до Суду, є індивідуальними.

Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто і безпосередньо постраждали від порушення Ваших прав чи свобод однією з держав, яка зобов’язалась дотримуватися Конвенції. При цьому немає значення, чи було порушено лише одне Ваше право чи кілька прав або свобод, які гарантуються Конвенцією та протоколами до неї.

Звертатися до Суду можуть як громадяни України, так і особи без громадянства або іноземці, як повнолітні, так і неповнолітні особи, дієздатні, так і недієздатні особи. Важливо лише, щоб особа була постраждалою (жертвою) від порушенняправ чи свобод, гарантованих Конвенцією, вчиненого однією або кількома державами-учасницями.

Ви можете вважати себе постраждалим, якщо на момент звернення до Суду безпосередньо зазнали негативних наслідків порушення Ваших прав. Наприклад, якщо суд касаційної інстанції порушив розумні строки розгляду Вашої скарги і через це Ви тривалий час не можете реалізувати своє право на судовий розгляд.

Ви можете вважати себе жертвою, навіть якщо безпосередньо не зіштовхнулися з порушенням Ваших прав особисто, але зазнали негативних наслідків, зокрема, через порушення прав близької Вам людини. Наприклад, жертвою слід вважати дружину померлого потерпілого, який зазнав жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів. Крім того, в окремих випадках Європейський суд з прав людини визнавав особу жертвою, якщо певне гарантоване Конвенцією право порушувалося законом, який лише потенційно міг бути застосований до особи, але ще не був застосований або про таке застосування особі не могло бути достеменно відомо (наприклад, законом, який передбачав кримінальну відповідальність за гомосексуалізм, або законом, який дозволяв таємне стеження за особою без відповідних гарантій). 

 

9. Чи потрібно мати представника?

Звернутися до Європейського суду з прав людини Ви можете особисто або через свого представника, який діє від Вашого імені. Вашим представником може бути будь-яка особа, незалежно від того, чи є вона юристом. Однак обов’язкової вимоги про участь представника під час підготовки заяви та звернення до Суду немає.

Якщо заяву від Вашого імені подає представник, важливо надати довіреність, яка уповноважує представника Ваші інтереси в Суді. Така довіреність є частиною офіційного бланку формуляру заяви і підписується заявником із зазначенням дати підписання. 

Звичайно, готуючи свою заяву, Ви можете звертатися за допомогою до юриста, який роз’яснить Вам положення Конвенції, допоможе визначити, чи буде Ваше звернення прийнятним і оцінить Ваші шанси на успіх; може надати допомогу в заповненні формуляра заяви.

Дуже важливо додати копії відповідних документів на підтвердження обставин, на які Ви посилаєтеся (копії рішень судів тощо). Може виникнути необхідність навести положення українського законодавства в контексті обставин Вашої справи. Звісно краще і легше це зробити з допомогою юриста.

Однак якщо Ви не маєте достатньо коштів, щоб оплатити послуги юриста, то скористайтеся можливостями безкоштовної правової допомоги, які існують в Україні, або заповніть заяву самостійно.

Ваша заява після одержання Судом буде перевірена на дотримання Вами правил та строків звернення, зареєстрована і її копія буде переслана Уряду України для отримання пояснень щодо Вашої справи. Після надходження відповіді Уряду, Суд направить її копію Вам для ознайомлення і на цьому етапі запропонує визначитися із представником для подальшого спілкування із Судом та викладу правових аргументів щодо позиції Уряду у Вашій справі.

Ви маєте обрати собі адвоката, який відповідає вимогам, що ставляться до осіб, які можуть бути представниками у Європейському суді з прав людини. Так, представником у Суді може бути особа, яка володіє однією з офіційних мов Суду (французькою або англійською) і має право на зайняття адвокатською діяльністю на території однієї з держав-учасниць Конвенції. У виняткових випадках представником може бути будь-яка інша особа, кандидатуру якої погоджено з президентом палати.

Трапляються ситуації, коли заявник є малозабезпеченим і не може повністю або частково оплатити послуги адвоката. Якщо Ви не маєте коштів, щоб оплатити представництво адвокатом Ваших інтересів під час розгляду справи, Ви можете просити Суд забезпечити Вам правову допомогу. Для цього потрібно звернутися з відповідним клопотанням про надання правової допомоги, до якого необхідно додати заповнену форму декларації, вказавши у ній розмір свого доходу та наявність майнових активів, а також фінансових зобов’язань (наприклад, щодо утримання дітей тощо). Така декларація має бути засвідчена відповідним національним органом (податковою інспекцією). Правова допомога (грант) може надаватися не лише для сплати гонорарів за представництво, а може також охоплювати дорожні витрати, прожитковий мінімум та інші необхідні витрати, яких зазнають заявник або призначений представник. Навіть якщо Ви програєте справу, Ви не зобов’язані спачувати кошти за надану Вам правову допомогу.

У деяких випадках Суд може дозволити Вашу участь у процесі без представника. Зокрема, якщо Ви здатні самостійно представляти свої інтереси та володієте офіційною мовою Суду, то президент палати може дозволити Вам самостійно представляти власні інтереси, не залучаючи адвоката.

 

10. Як реалізувати своє право на звернення?

Якщо Ви відносите себе до категорії осіб, які можуть бути заявниками у Європейському суді з прав людини, та настали обставини, за яких у Вас виникло право звернутися до цієї судової установи, щоб реалізувати його, потрібно заповнити формуляр індивідуальної заяви. Бланк формуляру у форматі PDF, а також пояснювальну нотатку щодо його заповнення мовами держав-учасниць Конвенції можна знайти на сайті Суду. Ви також можете отримати паперову копію бланку формуляру заяви звернувшись до Суду з листом, у якому стисло, але чітко описати деталі Вашої справи та намір оскаржити порушення. Однак для економії часу Суд наполегливо рекомендує самостійно завантажувати бланк формуляру заяви на сайті Суду.  

Щоб почати працювати з формуляром заяви, Вам потрібно зберегти файл на свій комп’ютер та відкрити його за допомогою програми для роботи з файлами формату PDF. Зверніть увагу, що формуляр, який доступний на сайті Суду працюватиме коректно лише з програмою Adobe Reader 9 чи з пізнішою версією (доступною на сайті www.adobe.com).

Після того, як Ви заповните формуляр заяви, необхідно ще раз зберегти остаточну версію файлу, роздрукувати його та поставити свій підпис у відповідній графі.

Для того, щоб подати свою заяву, не потрібно прибувати до Суду у Страсбург. Заповнений формуляр заяви потрібно вкласти у конверт на якому у графі отримувача зазначити назву та адресу Суду латинськими літерами. 

 

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

67075 Strasbourg - Cedex

France – Франція

За вказаною адресою слід направляти поштою всю кореспонденцію стосовно Вашої індивідуальної заяви.

За бажанням Ви можете також направити заяву факсом до Секретаріату Суду за номером + 33 (0)3 88 41 27 30. Однакслід мати на увазі, що факсимільне звернення може бути використане лише з метою дублювання заяви, надісланої поштою. Заяви, які отримані факсом, не переривають перебіг шестимісячного строку звернення до Суду.

 

11. Як правильно оформити звернення?

Індивідуальна заява має бути викладена у письмовій формі мовою однієї з держав, які ратифікували Конвенцію. Тобто не зважаючи на те, що судочинство у Європейському суді з прав людини ведеться англійською або французькою мовами, Ви можете викласти свою заяву українською, російською або іншою офіційною мовою держав-учасниць Конвенції та протоколів до неї. Важливо пам’ятати, що заява до Суду може бути викладена лише на офіційному бланку формуляра заяви.

Заповнюючи заяву, потрібно дотримуватися вимог щодо її змісту. Тому перед заповненням варто ознайомитися з офіційною пояснювальною нотаткою для осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини. На англомовній версії сайту Суду також можна знайти Практичну інструкцію щодо подання заяви у відповідності зі ст. 34 Конвенції, яку також потрібно враховувати при підготовці звернення. З українським перекладом тексту інструкції можна ознайомитися тут.

Готуючи звернення, потрібно:

1. вказати інформацію про сторін – Вас як заявника (прізвище, ім‘я, по-батькові, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу), такі ж дані про Вашого представника (за його наявності), а також назвати державу-відповідача;

2. стисло викласти факти про порушення. Кожну подію потрібно описувати у хронологічній послідовності, вказуючи точні дати. Якщо Ваша скарга стосується кількох питань, слід написати про кожне з них окремо;

3. зазначити, які саме права та свободи були порушені з посиланням на конкретні статті Конвенції та протоколів до неї, які гарантують ці права. Потрібно також пояснити, чому саме Ви вважаєте, що викладені Вами факти слід вважати порушенням Конвенції;

4. стисло викласти інформацію про дотримання умов прийнятності. Потрібно зазначити чи використали Ви усі доступні національні засоби правового захисту. Слід назвати всі засоби, якими Ви скористалися в Україні для захисту Ваших прав чи свобод; викласти поробиці використаних Вами процедур. Ви повинні вказати, чи існують будь-які інші засоби захисту, до яких Ви не вдалися, і які б надали Вам можливість переглянути справу. Якщо такий засіб існує, Ви повинні його вказати (наприклад, назвати судову чи іншу інстанцію, куди б міг бути направлений позов) і пояснити, чому Ви його не використали. Тобто, надана інформація повинна свідчити про вичерпність національних засобів захисту або про те, що використання інших засобів не дасть ефективного результату. Також потрібно вказати чи дотримано 6-місячний термін для звернення до суду. Докладніше про умови прийнятності див. у питанні „Які заяви є неприйнятними?”.

5. зазначити, чи зверталися Ви з аналогічною скаргою з цього самого питання до інших міжнародних установ. Тут Ви повинні вказати, чи подавали Ви будь-коли скарги, які є предметом Вашої заяви, до будь-яких інших міжнародних інстанцій, що займаються розслідуваннями або урегулюванням подібних питань. Якщо так, то Ви повинні вказати усі подробиці, включаючи назву органу, до якого подавалися скарги, дати і деталі усіх процедур, які мали місце, а також подробиці ухвалених рішень. Ви також повинні надати копії відповідних рішень та інших документів.

6. вказати докази, які засвідчують викладені Вами факти. Зокрема, у заяві потрібно навести список супровідних документів у хронологічному порядку. Це офіційні рішення у Вашій справі із зазначенням дати ухвалення кожного з них та інстанції, яка його ухвалила, стислий виклад суті рішень. Слід пам’ятати, що офіційними рішеннями у Вашій справі не обов’язково можуть бути лише судові рішення, це можуть бути й рішення інших органів влади та посадових осіб.

7. підписати заяву та зазначити дату її підписання. Якщо заяву від Вашого імені подає представник, повноваження якого підтверджуються довіреністю, він повинен поставити на ній свій підпис.  

Подаючи індивідуальну заяву, потрібно додати усі документи, які Ви  навели у переліку супровідних документів. Це мають бути повні і розбірливі копії документів. Оригінали додавати не потрібно.

Якщо від Вашого імені заяву подає представник, безпосередньо у тексті формуляру Вам потрібно буде засвідчити своїм підписом довіреність, яка підтверджуватиме повноваження представника представляти Ваші інтереси у Суді.

Також у формулярі заяви потрібно вказати особу, з якою ведеться листування. Суд може листуватися лише з однією особою. Якщо заявників декілька і вони не призначили представника, один з них має бути вказаний як особа, з якою листуватиметься Секретаріат. 

Перед відправленням заяви слід послідовно пронумерувати кожну сторінку. Пам’ятайте, що зшивати, склеювати чи в інший спосіб скріплювати сторінки заяви і документів не можна.

Зауважте: за звернення до Європейського суду з прав людини жоден податок, мито чи збір сплачувати не потрібно.

 

12. Як одержати тимчасовий захист?

Суд не зволікає з розглядом справ, але звичайно вирішення справи вимагає певного часу. У деяких ситуаціях у період від звернення особи до Суду до розгляду справи по суті можуть мати місце певні порушення Конвенції, які завдадуть непоправної шкоди чи значних збитків заявнику. Щоб не допустити такі наслідки, Суд за клопотанням заявника, іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи може вживати тимчасові заходи.

Тимчасові заходи можуть полягати у встановлені заборони державі-відповідачу вчиняти певні дії або у зупиненні їх вчинення. Такі заходи встановлюються тимчасово до вирішення Судом справи по суті.

Для прикладу тимчасові заходи вживаються у випадках загрози депортації або екстрадиції заявника у третю державу, зокрема, якщо він може зазнати там нелюдського поводження, тортур чи покарання, яке суперечить Конвенції. Наприклад, клопотання про заборону екстрадиції може подати особа, яка підозрюється у вчиненні злочину на території держави, де за його вчинення передбачено покарання у вигляді смертної кари, або високою є ймовірність тортур.

Ви можете звернутися до Суду з клопотанням про застосування тимчасових заходів як до подання заповненого формуляра заяви, так і викласти відповідне клопотання у самому тексті заяви. Текст клопотання може бути викладено однією з офіційних мов держав-учасниць Конвенції, зокрема й українською або російською мовами. Для пришвидшення доцільно надіслати це клопотання із заголовком Rule 39 - Urgent/Article 39 – Urgent/Стаття 39- Терміново” факсом за номером + 33 (0)3 88 41 39 00 або електронною поштою (зі сканованим паперовим варіантом у додатку). Суд дуже швидко реагує на таке звернення, розглядаючи його у той же день, за умови, що воно було надіслане у робочий день до 16 год. 30 хв. за місцевим часом. Якщо клопотання надійшло після зазначеного часу, воно буде розглянуте наступного робочого дня.

Клопотання обов'язково мають супроводжуватися всіма необхідними допоміжними документами, серед яких, зокрема, мають бути рішення відповідних національних судів, органів чи інших суб'єктів, а також інші матеріали, які розглядаються як такі, що обґрунтовують твердження заявника. У разі, коли справа вже перебуває на розгляді Суду, у клопотанні має бути зазначений номер відповідної заяви. Коли йдеться про екстрадицію чи депортацію, клопотання має містити інформацію про очікувану дату і час такого заходу, адресу заявника чи місце його ув'язнення та офіційний номер його справи.

Питання про застосування тимчасових заходів вирішується палатою або у термінових випадках президентом палати. Рішення про застосування тимчасових заходів надсилається державі-відповідачу, а також Комітету міністрів Ради Європи, який контролюватиме його виконання.

Наприклад, якщо Суд прийме рішення про тимчасову заборону екстрадиції, держава зобов’язана буде відмовитися від вчинення таких дій до набрання рішенням Суду по суті справи статусу остаточного. 

 

13. Як захистити особисті дані, звертаючись до Суду?

За загальним правилом, інформація про розгляд справи в Європейському суді з прав людини перебуває у вільному доступі. Згідно з цим принципом, доступ до публічних слухань, матеріалів справ (крім тих матеріалів, що стосуються переговорів щодо дружнього врегулювання) та рішень, ухвалених Судом, є відкритим для громадськості.

Однак трапляються випадки, коли з певних причин особа не бажає оприлюднення свого імені, або не хоче, щоб слухання справи проводилося публічно. Йдеться, наприклад, про випадки, коли справа стосується інтересів малолітньої чи неповнолітньої особи, особа-заявник хвора на якусь невиліковну хворобу (СНІД), є представником сексуальних меншин тощо і оприлюднення конкретних відомостей у її справі може спричинити дискомфорт у подальшому житті.

Якщо з певних причин Ви не бажаєте оприлюднення свого імені (прізвища, імені, по-батькові), чи хочете, щоб слухання справи не проводилося публічно, або обмежити доступ громадськості до матеріалів Вашої справи, Ви можете одночасно із поданням формуляра або якнайшвидше після цього звернутися з відповідною заявою до Суду, обґрунтувавши причини, з яких Ви просите захистити особисті дані.

Суд в таких випадках замінить ім’я заявника у всій відкритій документації на літерне позначення; або не буде планувати публічне слухання Вашої справи, або обмежить доступ громадськості до усіх чи окремих матеріалів справи (крім остаточного судового рішення, яке є доступним для кожного) тощо. 

 

14. Коли заява вважається поданою?

Відповідно до статті п. 1 ст. 35 Конвенції та п. 5 ст. 47 Регламенту Суду, датою подання заяви є дата, коли належним чином заповнений формуляр, що відповідає всім вимогам, був надісланий на адресу Суду. Датою відправлення вважатиметься дата поштового штемпеля. При цьому, відлік ведеться не за датою, вказаною на штемпелі самої заяви, який засвідчує її отримання, а за датою, яка вказана на поштовому штемпелі про відправлення. Водночас, за наявності особливих обставин Суд може вирішити, що датою подання заяви повинна вважатися інша дата. Наприклад, у разі пошкодження знаку поштового штемпеля і неможливості встановлення точної дати відправки.

 

15. Як швидко Ви отримаєте відповідь Суду?

Усі дії Європейського суду з прав людини, пов’язані з розглядом та вирішенням Вашої заяви, оформлюються письмово і Вас обов’язково буде повідомлено про будь-які рішення щодо Вашої справи.

Після надходження Вашого першого листа або заповненого формуляра заяви, Секретаріат Суду заводить щодо Вашої справи попереднє досьє. Вас можуть попросити надати додаткову інформацію чи копії документів, які стосуються справи. Такі дані можуть бути потрібні для попередньої оцінки доказів.

У будь-якому випадку після звернення до Суду Ви обов’язково отримаєте відповідь від Секретаріату. Так, якщо Ви надіслали попередній лист, Вам буде надіслано формуляр заяви, який потрібно заповнити. У тих випадках, коли Ви вже надіслали заповнений формуляр заяви, секретар Суду перевіряє, чи відповідає вона формальним вимогам Конвенції та у разі відсутності невідповідностей, заносить її до реєстру справ, про що Ви отримаєте лист-відповідь. У цьому ж листі міститиметься повідомленням про відкриття справи за Вашим іменем. Зазначений у листі номер Вашої справи потрібно буде вказувати в подальшому в усіх наступних листах до Суду.

Якщо секретар Суду під час надходження заяви виявить певні невідповідності або дані, що вказують на безперспективність Вашої заяви, Ви отримаєте відповідне повідомлення.

Після відкриття справи Секретаріат Суду може звертатися до Вас із запитами про надання додаткової інформації, документів чи роз’яснень, пов’язаних із Вашою заявою і які необхідні для розгляду справи Судом. Таким чином, початковий етап розгляду справи повністю ведеться у письмовій формі.

Дуже важливо своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як Ваша незацікавленість у продовженні провадження у Суді, що спричинить припинення розгляду справи. Так, відсутність відповіді від заявника протягом року є підставою для вилучення справи з реєстру та її знищення.

Усі зареєстровані заяви розглядаються в порядку, що визначається їх готовністю до розгляду. У деяких випадках Суд може визначити розгляд тієї чи іншої заяви першочерговим, особливо, якщо стосвно людини існують певні фізичні загрози. Тобто чіткого строку для розгляду справи Судом не встановлено. 

 

16. Які заяви є неприйнятними?

Кожна належно оформлена заява, яка надходить до Суду, оцінюється на предмет її прийнятності до розгляду.

Неприйнятними визнаються заяви:

  1. подані у випадках, коли не було вичерпано всіх національних засобів юридичного захисту прав заявника (докладніше про це див. у питанні Що означає вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту?”);
  2. подані без дотримання правила „шести місяців” (докладніше про це див. у питанні „Який строк звернення до Суду?);
  3. подані анонімно. Заява, подана від імені анонімної особи не заноситься до реєстру, якщо лише Суд своєю ухвалою не задовольнив клопотання заявника про захист його імені від оприлюднення;
  4. є ідентичними до заяви, яка раніше вже було розглянута судом і не містить нових фактів у справі. Ця вимога виходить з принципу, що одна й та сама справа не розглядається двічі. З цієї підстави не можуть визнаватися неприйнятними заяви, у яких міститься нова інформація про факти, які не були відомі під час попереднього звернення, а виникли після розгляду Судом справи по суті.
  5. пов’язані з питанням, що вже було подане на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання (судового або квазісудового). Наприклад, це може бути Комітет ООН з прав людини, який було засновано відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; Комітет проти катувань, що утворено для контролю за дотриманням Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, що засновано відповідно до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок тощо;
  6. на думку Суду, звернення є зловживанням правом на подання заяви. Зловживанням слід вважати таке поводження заявника, яке суперечить цілям права на звернення, встановленого Конвенцією, і перешкоджає належній роботі Суду або перебігу провадження. Наприклад, заява характеризується як зловживання, якщо вона свідомо ґрунтується на неправдивих фактах з метою ввести Суд в оману; або якщо заявник під час спілкування з Судом вживає особливо образливі, погрозливі або провокативні висловлювання – проти уряду-відповідача, його представника, органів влади, проти самого Суду, суддів, Канцелярії або її працівників; або якщо заявник навмисне порушує вимоги щодо конфіденційності під час процедури дружнього врегулювання; або якщо заявник неодноразово подає до Суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні заяві, яку він подавав раніше і яку вже було визнано неприйнятною; або ж заява явно позбавлена реальної мети і/або стосується дуже малої суми грошей тощо;
  7. на думку Суду, є несумісними з положеннями Конвенції чи протоколів до неї (наприклад, якщо Ви посилаєтеся на порушення, вчинене державою, яка не приєдналася до Конавенції; або якщо порушення мало місце поза межами території держави-учасниці; або ж Ви вимагаєте захисту права, яке не гарантується Конвенцією);
  8. на думку Суду, заява є явно необґрунтованою. Як свідчить практика Суду, заява вважатиметься «явно необґрунтованою», якщо попередній розгляд щодо її суті не розкриє будь-якого підтвердження порушення прав, гарантованих Конвенцією, з тим, щоб її можна було визнати неприйнятною з самого початку, не переходячи до формального розгляду щодо суті (який зазвичай має наслідком постановлення остаточного рішення). Явно необґрунтованою також слід вважати скарги, у яких бракує достатньо доказів для мотивування порушення; заплутані скарги у яких неможливо зрозуміти факти, на які скаржиться заявник, та які підстави для своїх скарг він наводить; а також надумані скарги, стосовно обставин, які є вочевидь вигаданими і явно суперечать здоровому глузду;
  9. Суд вважає, що заявник не зазнав суттєвої шкоди. Наприклад, справа є малозначною, або сума завданою шкоди є мінімальною. Такі заяви відхиляються, якщо тільки повага до прав людини,  гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті. Крім цього, заява не може бути визнана неприйнятною на підставі відсутності суттєвої шкоди, якщо справу не було належним чином розглянуто національним судовим органом.

Заява може бути визнана неприйнятною повністю або частково на різних етапах розгляду та вирішення справи. Ухвала Суду про неприйнятність заяви є підставою для її відхилення та вилучення з реєстру справ. Таку ухвалу не може бути оскаржено та переглянуто – вона є остаточною.

 

17. Яка процедура розгляду Судом справи по суті?

Якщо заяву попередньо було визнано прийнятною, Суд повідомляє державу-відповідача про подання заяви і просить надати позицію Уряду щодо викладених у заяві обставин.

Під час розгляду справи Суд ухвалює рішення щодо прийнятності заяви, а також щодо суті справи. Ці питання можуть вирішуватися в окремих процесуальних документах або одному рішенні.

Якщо Суд ухвалив рішення про прийнятність заяви, він може вимагати надати додаткові докази, які стосуються вимог сторін. Наприклад, Суд може просити заявника обґрунтувати вимоги щодо „справедливої сатисфакції”.

Під час розгляду справи Суд може з власної ініціативи, або за клопотанням однією чи обох сторін, ініціювати процедуру ухвалення «пілотного рішення». Це можливо,якщо викладені у заяві факти підтверджують існування структурних або системних проблем чи інших дисфункції, які призводять чи можуть призвести до подібних звернень. Перед тим, як ініціювати таку процедуру суд спочатку просить сторін висловити свої думки щодо того, чи справді звернення є результатом існування системних проблем та чи доцільно проводити процедуру «пілотного рішення». Будь-яке звернення, щодо якого застосовується процедура «пілотного рішення» є приорітетним та розглядається першочергово.

За необхідності, до вжиття Урядом належних заходів для виконання пілотного рішення, Суд може тимчасово відкласти розгляд усіх аналогічних скарг. У разі ухвалення пілотогого рішення Суд належним чином повідомляє заявників про відкладення розгляду скарг у зв’язку з цим, а також про прогрес у виконанні відповідного рішення. У разі невиконання Урядом пілотного рішення, Суд відновлює розгляд усіх відкладених звернень.

На завершення етапу комунікації (обміну Урядом і заявником аргументами) Суд може запропонувати сторонам досягти дружнього врегулювання (примирення) і попросити кожну зі сторін подати Суду свої пропозиції щодо шляхів такого врегулювання.

Переговори про дружнє врегулювання ведуться за посередництвом секретаря Суду. За допомогою дружнього врегулювання можна швидко досягнути своєї мети. Уряд держави-відповідача зазвичай погоджується на примирення, якщо у подібних справах Суд уже констатував порушення Конвенції.

Процедура примирення є конфіденційною, тому навіть якщо врегулювати спір мирно не вдалося і справа розглядається у судовому засіданні, жодна сторона не може використовувати як доказ вини опонента подання ним пропозиції щодо примирення.

Якщо сторони досягли дружнього врегулювання, провадження у справі припиняється і справа вилучається з Реєстру Суду. У таких випадках заявнику варто все обміркувати та порадитися з адвокатом, щоб забезпечити виконання Урядом взятих зобов’язань.

Слід зауважити, що не завжди Суд приймає дружнє врегулювання. Суд може визнати навіть погоджені сторонами умови примирення такими, що не відповідають ступеню порушення права, і продовжити процес.

Якщо сторонам не вдалося досягти примирення і заявник відмовляється прийняти запропоновані Урядом умови мирової угоди, останній може звернутися до Суду з клопотанням (односторонньою декларацією) з проханням вилучити заяву з Реєстру Суду. Суд задовільнить таке клопотання, навіть не зважаючи на вимогу заявника продовжити розгляд звернення, якщо Уряд публічно визнає порушення Конвенції та пропонує надати адекватну компенсацію і/або, за необхідності, вжити виправних заходів.

У тих нечастих випадках, коли приймається рішення провести публічне (відкрите) слухання, судовий розгляд відбувається у приміщенні Суду у Страсбурзі за участю представників сторін. За бажанням заявник може бути особисто присутнім на слуханні його справи або може діяти через представника. Засідання проводяться однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою). Слухання у справі за загальним правилом проводять публічно, якщо лише Суд не ухвалить інше рішення. Кожен, хто бажає, може потрапити на публічне слухання, прийшовши до приміщення Суду і пред’явивши документ, що посвідчує особу. Під час слухання проводиться відеозйомка, яка у той же день транслюється на веб-порталі Суду (починаючи з 14 годин 30 хвилин за місцевим часом).

Під час усного слухання заслуховуються представники кожної сторони. Порядок виступів визначається окремо у кожному конкретному випадку. Якщо під час засідання одночасно вирішується питання щодо прийнятності та відбувається розгляд справи по суті, то першим виступає представник відповідача, після чого представник заявника висловлює свою думку щодо його доводів. Якщо ж засідання присвячено лише розгляду справи по суті, то спочатку заслуховується представник заявника. Тривалість виступів сторін зазвичай не повинна перевищувати тридцяти хвилин, тому у виступі потрібно максимально стисло викласти свої основні доводи та точно відповісти на запитання, які виникли у Суду щодо справи. Після загальних виступів, сторонам надається право на висловлення заперечень і коментарів.

У разі публічного слухання справи рішення у справі оголошується не відразу після його закінчення, а через якийсь час (декілька тижнів). Приймається рішення шляхом голосування, у якому беруть участь усі судді, які розглядали справу. При цьому рішення не обов’язково має бути одностайним, кожен суддя, який брав участь у розгляді може висловити свою думку, яка може не збігатися з думкою інших суддів. Рішення ухвалюється більшістю голосів, а окремі думки суддів додаються до нього.

 

Усі рішення Суду складаються англійською або французькою мовою, а інколи й обома мовами. Ухвалене рішення надсилається сторонам у справі, а також заноситься до бази даних «HUDOC», яка функціонує на порталі Суду в Інтернеті. Тексти у базі доступні і англійською, і французькою мовами. 

 

18. Яким може бути рішення Суду по суті справи?

За результатами розгляду справи по суті Суд може:

  1. встановити відсутність порушення державою-відповідачем порушення Конвенції та протоколів до неї;
  2. визнати порушення державою-відповідачем положень Конвенції і (або) протоколів до неї. При цьому Суд може визнати порушення Ваших прав лише частково (тобто щодо частини фактів, на які Ви скаржилися, а інші визнати такими, які не є порушенням Конвенції).

Якщо ухваленим рішенням визнається порушення державою положень Конвенції, Суд одночасно вирішує питання щодо присудження заявнику компенсації матеріальної та/або моральної шкоди у формі справедливої сатисфакції (грошової компенсації) та судових витрат з урахуванням наданих заявником доказів таких витрат.

Зазвичай вимоги щодо компенсації висуваються заявником безпосередньо у формулярі заяви, а якщо цього не було зроблено – в окремому спеціальному документі, який потрібно подати не пізніше ніж через два місяці після ухвалення Судом рішення про прийнятність справи. Однак слід мати на увазі, що якщо Ви не виявили бажання отримати компенсацію за порушення Ваших прав, Суд не буде вживати відповідних заходів.

Зазвичай про присудження на користь заявника справедливої сатисфакції констатується безпосередньо у судовому рішенні, ухваленому по суті справи, рідше – в окремому рішенні після детального спеціального розгляду цього питання.

У практиці Суду часто трапляються випадки, коли Суд констатує, що сам факт визнання ним порушення державою Конвенції є справедливою сатисфакцією, і не присуджує її у грошовій формі.

У разі ухвалення пілотного рішення Суд визначає які саме заходи повинен вжити Уряд на національному рівні для виправлення ситуації. При цьому, Суд може визначити строк, протягом якого відповідні заходи маються бути вжиті. При ухваленні пілотного рішення Суд може відкласти питання про призначення особі виплати компенсації в цілому або в частині до вжиття Урядом конкретних заходів загального та індивідуального характеру. З рішення Суду може випливати обов’язок держави-відповідача вжити також індивідуальні заходи на користь заявника (наприклад, припинити порушення, повернути попереднє юридичне становище, вжити інших заходів щодо усунення негативних наслідків) або загальні заходи з метою попередження можливих аналогічних порушень у майбутньому (наприклад, внести зміни до національного законодавства).

Якщо Вам не зрозуміле судове рішення, Ви можете протягом року з дня його ухвалення звернутися до Суду з проханням про тлумачення. Якщо ж Ви виявили у рішенні якісь технічні, арифметичні або інші помилки, Ви можете звернутися до Суду з проханням їх виправити.

У тих випадках, коли Вам стануть відомі нові обставини щодо справи, які не були відомі ні Вам, ні Суду на момент ухвалення рішення, але могли б вплинути на вирішення справи, Ви можете звернутися до Суду з клопотанням про перегляд рішення. Однак зробити це можна лише протягом шести місяців з дня, коли Ви дізналися про ці обставини.  

 

19. Чи можна оскаржити рішення Суду?

Деякі рішення Суду є остаточними та не підлягають оскарженню. Зокрема, це ухвали про неприйнятність заяви; рішення Великої палати Суду.

Оскарженню підлягають лише рішення, ухвалені палатою. Найчастіше рішення Суду переглядається, якщо є кілька окремих думок суддів палати, які не погодилися з рішенням більшості.

Одразу після ухвалення рішення, палата надсилає його сторонам із роз’ясненням права на оскарження. Кожна сторона у разі незгоди з рішенням палати може оскаржити його протягом трьох місяців до Великої палати. Для цього потрібно подати письмове клопотання щодо передання справи до Великої палати. У клопотанні слід зазначити важливе питання, що стосується тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї, або важливе питання загального значення, яке, на Вашу думку, вимагає розгляду Великою палатою.

За результатами розгляду клопотання Суд може:

  1. відхилити клопотання (в такому разі рішення палати стає остаточним та не може бути оскаржене);
  2. задовольнити клопотання і провести перегляд справи у Великій палаті.

Рішення Великої палати є остаточним, не підлягає оскарженню та має бути виконано.

 

20. Коли рішення Суду підлягає виконанню?

Рішення Суду підлягає виконанню з дня, коли воно набуває статусу остаточного.

За загальним правилом рішення, яке ухвалене палатою, стає остаточним після закінчення трьох місяців з дня його ухвалення за умови, що жодна зі сторін не оскаржила його до Великої палати.

Рішення палати по суті справи може стати остаточним й раніше цього строку, якщо обидві сторони повідомлять Суд про відсутність намірів оскаржити його до Великої палати.

У тих випадках, коли сторона подала клопотання про перегляд рішення палати у Великій палаті, і таке клопотання не було задоволене, це рішення стає остаточним з дня постановлення ухвали про відмову у перегляді справи Великою палатою.

 

Якщо справа переглядалася Великою палатою, її рішення стає остаточним з моменту ухвалення.

 

21. Як виконують рішення?

Згідно з Конвенцією, кожна держава-учасниця визнає юрисдикцію Суду і зобов’язується виконувати його остаточні рішення у справах, у яких вона є стороною. Тож після того, як рішення стало остаточним, Суд надсилає його сторонам. З набуттям рішенням Суду, у якому було визнано порушення Україною Ваших прав, статусу остаточного Ви набуваєте статусу стягувача і можете вимагати виконання рішення.

Порядок виконання рішень Суду в Україні визначається Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Виконання рішення Суду може полягати у трьох аспектах: виплаті відшкодування (за умови, що його було присуджено або воно було визначено у рішенні Суду стосовно дружнього врегулювання), вжитті додаткових заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав, а також заходів загального характеру, спрямованих на попередження випадків аналогічних порушень у майбутньому.

1. Виплата відшкодування (присудженої заявнику суми справедливої сатисфакції, судових витрат або визначеної у рішенні Суду стосовно дружнього врегулювання суми грошової виплати). Протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини надсилає до державної виконавчої служби текст судового рішення українською мовою (за яким не пізніше наступних трьох днів повинно бути відкрите виконавче провадження) та повідомити Вас про необхідність звернутися до державної виконавчої служби із заявою про виплату відшкодування.

Для того, щоб отримати компенсацію, Вам потрібно подати до державної виконавчої служби письмову заяву, у якій вказати реквізити Вашого банківського рахунку для перерахування коштів. Якщо Ви не маєте банківського рахунку, Ви можете просити перерахувати Вам кошти на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

Виплата відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням Суду статусу остаточного. У разі порушення цього строку на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до рішення Суду. Сума відшкодування сплачується за рахунок Державного бюджету України. Сума в євро, визначена Судом,  сплачується у гривнях за курсом Національного банку України на час її виплати.

У разі смерті особи-стягувача отримати відшкодування можуть його спадкоємці. Для цього потрібно подати документи, які засвідчують право на спадщину.

2. Вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення порушених прав особи. Ці заходи насамперед полягають у відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); або це можуть бути заходи, передбачені в рішенні Суду про дружнє врегулювання. Відновлення попереднього стану здійснюється, зокрема, через повторний розгляд справи адміністративним органом чи посадовою особою або національним судом.

Наприклад, визнання Судом порушення Україною Конвенції може бути підставою для перегляду справи Верховним Судом України.

Протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини повинен повідомити Вас про право подати заяву про перегляд Верховним Судом України судового рішення, яке було ухвалене національним судом, та роз’яснити Вам, як це зробити, або право ініціювати перегляд справи у відповідному адміністративному органі.

3. Вжиття заходів загального характеру щодо уникнення подібних порушень у майбутньому. Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням Суду, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів; забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду суддів, прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи тощо. 

 

22. Хто контролює виконання рішень Суду?

Контроль за належним виконанням рішень Суду здійснює Комітет міністрів Ради Європи. Одразу після набуття рішенням статусу остаточного його надсилають до Комітету міністрів, який включає питання стосовно цього рішення до розгляду. Засідання Комітету міністрів проводяться раз на два місяці.

За загальним правилом держава, якої стосується рішення, має три місяці, щоб вжити заходів щодо його виконання. Після сплину цього строку Комітет міністрів проведе перший розгляд питання про виконання відповідного рішення. Якщо на момент проведення засідання Комітету від держави не надійде інформація про виконання рішення в цілому або про стан його виконання, це питання буде розглядатися повторно доки відповідне рішення не буде виконано.

Слід зазначити, що у разі тривалого невиконання державою рішення Комітет міністрів Ради Європи може застосовувати до такої держави санкції. Зокрема, якщо рішення не було виконано протягом перших півроку, Комітет міністрів звертається до держави з вимогою надати пояснення. У разі невиконання рішення протягом наступних шести місяців Комітет міністрів приймає відповідну резолюцію, якою поширюється інформація про порушення, що у свою чергу негативно впливає на авторитет держави. Якщо ж рішення не виконується впродовж тривалого часу (наприклад, більше року) Комітет міністрів може вдаватися до дипломатичних заходів, аж до ініціювання питання про зупинення або припинення членства держави у Раді Європи. 

тел:
 
 
факс:
+38 044 278 03 17
+38 044 278 03 72
 
+38 044 278 16 55